В день жіночого свята 8 березня театр ім. Лесі Українки на новій сцені показав прем’єру вистави «Пастка» за п’єсою французького драматурга Робера Тома. Який, без перебільшення, став справжнім подарунком для тих жінок, які в цей вечір завітали до театру. А заодно – і чоловіків, які склали їм компанію.
Глядач – частина процесу
В інтерв’ю, напередодні вистави, режисер-постановник Владислав Красіков говорив, що йому подобається, якщо глядач стає частиною процесу, який відбувається на сцені. І дійсно, коли на початку вистави комісар поліції, герой актора Олександра Тарханова, виходить на сцену і, звертаючись до глядачів, так значно промовляє: «Присягаюся, сьогодні рівно о 8 один з вас буде за гратами», одразу ж відчуваєш себе реально причетним до дійства. І, дійсно, з якого це дива хтось з присутніх в залі має опинитися за гратами? Чи, може, не всі вони – звичайні глядачі…Спочатку його слова звучать, як погроза. Але вже потім розумієш, що саме таким чином режисер пропонує усім стати учасниками п’єси.
Вистава ще цікава тим, що в ній немає головного героя, як такого. Усі персонажі практично весь час перебувають на сцені, і важко сказати, хто ж з них головніший. Даніель, нещасний чоловік, страждаючий за молодою дружиною, яка кудись зникла? Чи комісар, який постійно то з’являється, то ненадовго зникає, але весь час перебуває у курсі справи і активно впливає на подальше дійство? Навіть художника і блогера, а ще медсестру, які проводить на сцені менше часу, у порівнянні з іншими героями, важко назвати другорядними персонажами. Тим більше, що, як потім виявиться, ніякі вони не художники, не блогери, і не медсестра…
У спектаклі зайнятий чудовий акторський склад. Навіть важко виділити когось особливо, аби не образити інших. Всі зіграли чудово і професійно, і принесли глядачам – а їх у цей вечір зібрався повний зал – справжнє задоволення.
Гра в детектив
Чому гра в детектив? Щоб виявити злочинця, декому довелося розіграти справжній спектакль. Щоб змусити головного підозрюваного повірити і повністю розкритися перед ними. І це їм вдається.
Дійство детективної комедії відбувається у затишному будиночку, у горах. Куди на свій медовий місяць з дружиною Елізабет приїхав молодий чоловік Даніель. Аж раптом дружина кудись зникає. Невтішний, як здається, Даніель звертається до комісара поліції, проте усі пошуки ні до чого не приводять. Зненацька в будинку з’являється кюре і каже Даніелю, що його дружина знайшлась. Вона тут, за дверима. Відчиняються двері, в кімнату заходить молода дівчина – проте на обличчі Даніеля замість радості – розчарування, чи навіть переляк. Він заявляє кюре що це – не його дружина. Називає її самозванкою і шахрайкою.
Коли ж виявляється, що невідома дівчина, як стверджує Даніель, дуже добре знає все про і про Даніеля, і про їх спільне життя, той розуміє, що потрапив у справжню пастку. Бо переконати, що це не його дружина, а шахрайка, йому не вдається ні кюре, ні комісара, котрий, як завжди, з’являється в потрібному місті і в потрібний час. Жінка ж, навпаки, стверджує, що саме вона – справжня дружина Даніеля, а той не впізнає її, бо в нього рецидив хвороби.
Не будемо переказувати всю п’єсу Робера Тома. Відзначимо, що сюжет доволі цікавий, і, як зазвичай прийнято казати про детективи, хвацько закручений і завершується доволі неочікуваним фіналом. Глядач до кінця співчуває ошуканому і обдуреному всіма нещасному, і, як здається перебуваючому увесь час в розпачі, Даніелю. Обурюється зухвалістю і нахабству псевдо дружини, підозрілого кюре і медсестри, дивується дивній і незрозумілій поведінці комісара. Жаліє зненацька загиблого художника і блогера. А фінал п’єси взагалі шокує всіх – все стає з ніг на голову.
Всі зіграли чудово і професійно
Руслан Таран у ролі Даніеля, виглядає досить переконливо. Згадайте, як він з’на самому початку вистави вибігає на сцену, граційно пританцьовуючи, радісний, задоволений життям. Потім він перетворюється на нещасного, вбитого горем чоловіка. Потім – на нещасного, усіма переслідуваного, на межі божевілля. І, нарешті – постає у своєму справжньому статусі. Усі ці перевтілювання чудово вдалися акторові. Браво!
Комісар у виконанні Олександра Тарханова, одного з найвідоміших і маститих акторів, спочатку здається трохи підозрілим і дивакуватим. Чимось нагадує комісара Коломбо з однойменного серіалу. Навіть плащ схожий. Відчуття таке, що цей персонаж явно знає більше, ніж каже, і взагалі веде якусь подвійну гру. І таке враження зберігається практично до фіналу. Коли стане ясно, що комісар - справжній професіонал свого діла. Чудова роль чудового актора.
Евгенія Футінець у ролі псевдо дружини – неперевершена. Красива, приваблива, граційна, хитра, підступна, стервозна. Таких ще називають справжноью грозою чоловіків! З самого початку вистави глядач вже починає її ненавидіти, з нетерпінням чекає, якою вона буде в кінці вистави, коли її виведуть на чисту воду. І одночасно – любується, бо ж дійсно гарна!
Сподобався Максим Монастирський у ролі кюре. Його персонаж з самого початку здається не тим за кого видає себе його герой. Та й статурою мало нагадує священника. Здається ще от-от – і замість кюре перед нами постане жорстокий вбивця чи злодій.
Роль Владислава Дубініна у виставі невелика, проте глядачам сподобався його художник і блогер, імпульсивний хлопець, непосида, дивний і непередбачуваний. Спочатку він здається звичайним шахраєм, який тільки й шукає. Де поживитися чи підзаробити. Для кого гроші – найважливіше у житті, а інші життєві принципи – нічого. Актор досить переконливо зобразив свого персонажа. Коли того, начебто, смертельно ранять і він помирає в лікарні, глядачам його відверто шкода.
Невелика роль у виставі і у Юлії Жиліної. Актриса чудово зіграла медсестру, спочатку, просту жінку, невисоких моральних принципів, яка, за гроші здатна на будь що. Хитра, підступна, жадібна, меркантильна, брехлива – ось так можна охарактеризувати її героїню. І при цьому є в ній щось таке, що глядачі її скоріше, жаліють, аніж засуджують. Ось це і є справжня акторська майстерність!
У вже згаданому вище інтерв’ю напередодні прем’єри, Владіслав Красіков сказав, що хоче, щоб на виставі глядач кайфонув і розслабився. Можна сказати, що режисеру це вдалося. Вистава не раз переривалася оплесками глядачів. А після закінчення спектаклю глядачі довго проводжали акторів і режисера бурхливими оплесками і вигуками «Браво». Вітаємо з успіхом!